Братаны, я вам ща расскажу как я попал в ахуенную историю.
Сижу я однажды в своей халабуде, нехуй делать, и вспоминаю, как хорошо нам с бандой было, когда мы тусили на псилоцибиновых грибах. Заебись они катят! Ммм, как я их засадил в ту пятницу... Ну а потом, конечно, ушел в пиздатые трипы и развлекался на автобусе. Но обо всем по порядку.
Значит, сижу я, сдуется, но вижу, что кончаются закладки. Нужно новый архивчик найти, иначе сасные дни наступят. Дрочу я гугл, и нахожу ширяльщика – красавчика, который закладочки продаёт, а еще и прямиком к дому доставит. Я думаю, ну это то, что мне нужно! Жопа сразу на праздник собралась!
Звоню я ширяльщику, и он говорит, что сгонял в Амстердам и привез оттуда грибочков, еще и опиумчиком на серединку закинул. Ацтой! Ну я и говорю, что приезжай сразу же, мои братья соскучились по псилоцибинам.
Через полчасика, он приезжает, а я уже готов к убийству. Деньги в руках, и я хватаю свой архивчик с закладками и фиксирую его на поясе. Сразу мандаглядский забор влетаю, когда вижу, что ширяльщик привез еще и свою шлюху. Воняет она, но сдуваемся вместе, все равно. Нас в автобусе пока не выгонят, так что похуй на все.
Приехали мы на остановку, напарник ширяльщика жало достает и говорит, что припизднуть должна каждая таблеточка, чтобы они лучше действовали. Ну а я ничего не боюсь, так что сасные грибы просто уничтожаю.
Сели мы в автобус, а я обалдел! Пиздец, сосны! Все такие сасные, я облизываюсь, как блять гопарь! И понеслась жара. Смотрю я на красивую девку, задорно вожу ее глазами, но она меня не замечает. Мда, я просто умру от такой однобокости!
Автобус трясет как сковорода на огне, мне похуй – я все равно достигну адских кайфов. Вижу я, как ширяльщик достает опиум и тянет его на жала. О, давай, мужик! Накуримся дохуя! Он приглашает и меня к себе, и я не отказываюсь. Ммм, эта ароматная гадость заставляет меня забыть про всю остальную хуйню в этом мире.
Бах! Начинается пиздатая поездка. Я уже убился на этих грибах и опиуме, и мне всё нахуй похуй! Музыка громко играет, я отжигаю, двигаю задом как наркоманский робот. Люди смотрят на меня, но я мухлюю их – они же просто не понимают, насколько ахуенно быть наркоманом!
Автобус останавливается, и суета начинается. Бабки ходят, бабки с костылями, бабки вообще без костылей. Они уже мухлюют мне на нервы, похуй, кто они такие!
И тут бабка, сидящая рядом со мной, протягивает свою руку и шлепает меня по заднице. Аааааа, я просто охуеваю! Че за хуйня? Я ж ей ничего не сделал!
Я встаю, кидается на нее с злостью и показываю ей мой архивчик с грибами. Говорю ей: "Старушка, убери свои прошлогодние закладки, и не мешай мне наслаждаться своими новыми!"
Она уже в ужасе и кричит на меня. А я так и сижу на своем месте, все похуй. Че она мне сделает?
Все же, мужик-ширяльщик вмешивается, успокаивает меня, и говорит, что пора выходить. Я соглашаюсь, ведь пиздец, я убился уже.
Выходим мы из автобуса, наша однорукая шлюшка выбегает на дорогу и потеряла жало. Я подхожу к ней и говорю: "Пиздуй, сучка, нахуй! Я тебе даже не нужен!"
Вроде как все нахуй и похуй. Я устал и хочу спать. Ну а псилоцибиновые грибы... это просто моча! Моя жизнь без них ничтожна и неинтересна!
Якийсь день року, я тихонько шарюся по одній з темних вуличок нашого міста, ловлючи світлові виблиски по межі будинків. Точно знаю, що пошук найкращих закладок ще не закінчився. Я завжди в пошуках нових сенсацій, нових шляхів пізнання самого себе. Псилоцибинові гриби - це мій новий відкриття, нова можливість відправитися у подорож світами за вихідними.
Я вирішив спробувати цей "тrip" одного вечора, коли клуби нашого міста були наповнені енергією і безудержними імпульсами молодого покоління. Знайшов надійного постачальника і отримав свою закладку. Я бачив, як вони їх вирощували, збирали та продавали. Ці гриби - це справжній шедевр наркотичної галузі, готовий вибурхати в танцполі, надавати крилатості нашим ніжкам і допомагати відкривати незвичайні простори у свідомості.
Не можу втриматися, щоб не подзарядитися надихом, я ботаю, відчуваючи, як спадає мисливська симболіка од реалій дня, вставляю струну у свою вену. Вся реальність зникає, і я опиняюся в іншому світі - світі зелених та фіолетових візерунків, світі, який створений лише для нас, наркоманів, які знають, як відчувати кожну ноту танцювальної музики і проходити крізь межі звичайного.
Приходжу у клуб, де діє таємне правило "все можна". Всі неправильно одягнені, всі високі, всі плющит від наркотиків. Я поступово починаю розповідати про свій досвід з псилоцибіном, про те, як він повернув мене в інший рівень свідомості, про те, як він змінив моє сприйняття музики та руху.
Теофедрин, героїн, плющит зі мною, співпереживай моєму переживанню, знай, що я ціную кожен момент життя.
Танцюю, ніби ніколи не танцював. Тіло рухається в полі розмаїття кольорів і форм. Закладка працює на повну, я бачу, як розтварайуться звукові хвилі навколо мене. Його важко описати словами, це потрібно відчути.
На головній сцені спалахує світло, а музика набирає обертів. Мої друзі піднімаються на сцену. Це момент, коли весь світ знімається. Ми разом творимо найбожественніший танець, злиття душі і руху. Нам нічого не страшно, ми ще ніколи не були такими щасливими.
Поза нами все зупиняється, а ми, в нашому внутрішньому світі, продовжуємо подорож, намагаючись досягти нових висот. Ми бачимо форми, кольори, звуки, які раніше ніколи не сприймали. Це відчуття бути одним з усім навколо таке неперевершене, що хочеться затримати час.
Коли подорож закінчується, я залишаюся з хвилюванням та прагненням поділитися своїм досвідом з усіма навколо. Я бачу, як кожен реагує на мої слова, на мої оповіді про гриби, танці та найдивовижніші моменти життя.
| Разом ми створюємо світ безмежного щастя та свободи, світ, де кожен може бути самим собою і відчувати себе одним з усіма. |
Так, мої браття і сестри, плином часу я переконався, що псилоцибінові гриби - це не просто наркотик, це джерело натхнення, джерело енергії, джерело втілення нашої найсміливішої фантазії. Це історія про те, як я змінив своє життя, як знайшов відповіді на питання, які мені раніше були недосяжні.
Бошечка наступного ранку, коли я прокидаюся від плющу, нагадує мені про те, що кожен день може бути новим початком і новою можливістю зануритися в світ музики та вибухів танцполу. Отже, розповідайте свої історії, відкривайте нові простори свідомості та бережіть кожну мить свого псилоцибінового шаленства!